ГОРМОНИ (лат. hormona < грец. hormao — надаю руху, збуджую) — БАР, що утворюються в ендокринних залозах, з яких вони виділяються в циркулюючі рідини організму, переносяться до тканин та специфічно впливають на останні. Вперше термін «гормони» був запропонований у 1905 р. Франком Старлінгом для позначення секретину — гуморального фактора, що продукується дванадцятипалою кишкою і збуджує екзокринну секрецію підшлункової залози. Згодом термін був поширений на фізіологічно активні сполуки, які виробляються в спеціалізованих залозах внутрішньої секреції. Г., що синтезуються в ендокринних залозах (справжні Г.), секретуються в кров’яне русло і після перенесення спеціалізованими транспортними білками чинять біологічний вплив, як правило, на відстані, тобто діють на віддалений чутливий орган або органи. До справжніх Г. належать: Г. гіпоталамуса та гіпофіза; Г. щитовидної залози; Г. паращитовидної залози; Г. ендокринних клітин підшлункової залози; Г. кіркової частини надниркових залоз; Г. чоловічих та жіночих статевих залоз; Г. епіфіза. Близькі за біологічними функціями до Г. фізіологічно активні сполуки, що є гуморальними регуляторними факторами неендокринного походження. Ці біорегулятори виробляються не в ендокринних залозах, а в спеціальних клітинах, які містяться в інших тканинних елементах, зокрема в лімфатичній системі, лейкоцитах, сполучній тканині, шлунку, кишечнику, нервовій системі, нирках, міокарді тощо, і мають назву гормоноподібних сполук (гормоноїдів) або тканинних Г. (гістогормонів). На відміну від справжніх Г., що характеризуються дистантністю дії, гістогормони можуть чинити регулювальний вплив на чутливі до них клітини-мішені на місці свого утворення («ізокринна», місцева дія). Загальною ознакою біорегуляторів різного походження є їх інформаційна функція, спрямована на контроль, регулювання, модуляцію метаболічних і фізіологічних функцій чутливих біоструктур (інформони, інформофери). Найбільш вивченими є такі класи біорегуляторів: Г. (справжні); нейромедіатори та опіоїдні пептиди; фізіологічно активні ейкозаноїди; Г. та медіатори імунної системи; пептидні фактори росту (цитомедини, інтермедини); гастроінтестинальні Г.; пептиди кінінової системи; натрійуретичні пептиди серця та мозку. За хімічною будовою всі Г. поділяють на такі класи: білково-пептидні Г. (прості білки, глікопротеїни, пептиди): гіпоталамо-гіпофізарні Г.; Г. паращитовидної залози; Г. острівцевої частини підшлункової залози; гастроінтестинальні Г.; нейропептиди; численні тканинні біорегулятори пептидної природи; Г. — похідні амінокислот: Г. щитовидної залози; гормоноїди мозкової частини надниркових залоз (катехоламіни); інші нейромедіатори із властивостями гістогормонів (серотонін, дофамін, гістамін); Г. епіфіза — мелатонін; Г. стероїдної природи: глюкокортикоїди та мінералокортикоїди кори надниркових залоз; чоловічі та жіночі статеві Г.; похідні вітаміну D; біорегулятори — похідні арахідонової кислоти (ейкозаноїди): простагландини, простацикліни, тромбоксани, лейкотрієни. Синтез Г. здійснюється в спеціальних клітинах (справжніх Г. — у залозах внутрішньої секреції). Багато Г. продукуються первісно у вигляді біологічних попередників — препрогормонів та прогормонів, які трансформуються в біологічно активні Г. У разі білково-пептидних Г. така активація здійснюється шляхом посттрансляційної модифікації (процесингу) за механізмом обмеженого протеолізу первинних продуктів рибосомальної трансляції. Реалізація фізіологічного ефекту Г. та інших біорегуляторів здійснюється в клітинах (тканинах, органах)-мішенях. Мішені (клітини, тканини, органи), або гормонокомпетентні структури, — чутливі до Г. біоструктури, які вибірково відповідають на взаємодію з Г. специфічною фізіологічною та біохімічною реакцією. Відповідно до ступеня впливу Г. на біологічні властивості виділяють гормонозалежні та гормоночутливі клітини. Прикладами гормонозалежних структур є тканини периферичних ендокринних залоз (щитовидної, кори надниркових залоз) відносно дії тропних Г. гіпофіза (тиреотропного Г. та АКТГ відповідно) або чоловічі та жіночі статеві клітини стосовно присутності та ефектів відповідних статевих Г. Гормоночутливими є клітини органів, що реагують на дію інсуліну, який контролює в них обмін глюкози, ліпідів та амінокислот (клітини м’язів, жирової тканини, лімфоїдної системи). Здатність клітин (тканин)-мішеней специфічним чином реагувати на певний Г. визначається наявністю рецепторних молекул, що зв’язуються з Г. або хімічно близькими до нього сполуками. Взаємодія з рецептором відбувається за рахунок певного домену молекули Г. — активного центру, що за молекулярною будовою, конформацією є комплементарним відповідному сайту рецептора.
Губський Ю.І. Біологічна хімія. — К.–Тернопіль, 2000; Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.